Реальні справи – основа довіри

Читати звіт  -  Звіт Олега Недави за 2018 рік

Новий рік - це, мабуть, єдине свято, коли кожен озирається на рік, що минув, робить висновки та планує рік, що настає. Політики не виключення. Сьогодні маємо розмову з представником Донецької області у Верховній Раді України народним депутатом, головою Донецької обласної організації політичної партії «Наш край» Олегом Недавою.

- Олеже Анатолійовичу, дозвольте мені від імені наших читачів привітати Вас зі святом Нового року та Різдва Христового і поставити перше питання. Скажіть, як політики підводять підсумки року?

Дякую за поздоровлення. У політиків все так само, як і в кожній родині. Коли час добігає опівночі, згадуєш рік, який минає – що вдалось зробити, що ні. Згадуєш все: успіхи і поразки, згадуєш яскраві події і миті розчарування. Проте, є одна принципова різниця – якщо за родинним столом глава родини говорить про рік, що минув, то він говорить про свою родину. У мене ця родина дещо більша – батьки, дружина, діти, а ще моя команда – мешканці Донецької області, партійці «Нашого краю», всі ті перед ким несу відповідальність за свою роботу. А загалом – все як у всіх.

- Нещодавно ви опублікували звіт за свою роботу у 2018 році. Це така реклама?

Ні, у жодному разі. По-перше я повинен звітувати перед виборцями і цей звіт не для контролюючих органів, він для всіх тих, хто надав мені довіру. Більше того – він для всіх українців, бо питання, якими я займаюсь, вони не обмежуються Донецькою областю, хоча саме вона і її мужні і горді люди – пріоритет моєї роботи. Є ще одна причина публікації цього звіту. Мої земляки довірили мені представляти свої інтереси у вищому законодавчому органі України, отож Верховна Рада – основне місце моєї роботи. Саме ця робота – основа мого звіту. Можна місяцями їздити та поздоровляти з святами села, міста, школи, лікарні, громади. Часто люди вважають саме це головним завданням народного депутата. Це не так. Наголошую – робота народного депутата в іншому. Вона у законодавчому забезпеченні розвитку в першу чергу Донецької області, створення умов для того, щоб люди відчували ці позитивні зміни, щоб люди оцінювали роботу не по кількості подарунків, а по кількості реальних справ. І мені за цю основну частину моєї роботи – не соромно. Нехай інші червоніють.

- Ваша позиція зрозуміла. Справді, часом люди чекають депутата тільки аби отримати якісь подарунки та обіцянки.

Так, чекають. І тут нічого поганого нема. Життя таке. Я це робив і буду робити в силу моїх можливостей і допомоги у дитячий садок, до ветеранів чи до воїнів на передовій не приїду. Але я звітую за свою роботу за основним місцем роботи, куди мене делегували мешканці Донбасу. Щодо обіцянок, то я потім скажу по цій темі.

- Гаразд, Олеже Анатолійовичу, давайте тоді про основне місце роботи і почнемо. Розумію, що об’єм виконаної роботи великий, але якщо основне?

Так, об’єм великий. Знаєте, люди бачать тільки голосування у залі, але це насправді мізерна частина тієї роботи, котру потрібно виконати, щоб це голосування відбулось. У тіні залишається складна і дуже не проста підготовча робота. Чотири роки тому я не уявляв куди йду. Чесно, думав, що все простіше, але така система є і вона добре працює. Мені шкода тих народних обранців, які вважають провал своїх законодавчих ініціатив якоюсь змовою чи зрадою. Потрібно мати мету і бажання. Більше нічого. Тепер по суті.

Донецька земля практично засіяна мінами та снарядами не українського виробництва. Є райони, де фермери бояться орати землю, бо кількість вибухових речовин така, що шансів комбайнеру чи трактористу вижити просто нема. Саперні підрозділи Міністерства оборони, не в змозі забезпечити комплексне вирішення цієї проблеми. Єдиний варіант, і це доведено світовим досвідом, проведення гуманітарного розмінування з використанням міжнародної допомоги. Як депутат від Донецької області і людина, яка професійно займається екологічною безпекою, я розумію наскільки це великий пласт роботи, тому вніс 53 поправки до цього законопроекту. Закон вступив в дію і робота почалась.

- Мабуть, саме для Донбасу це один з найважливіших законів. Це ж скільки людей наражаються на небезпеку.

Саме так. І справа в тому, що ми говоримо не тільки про райони сільські. Це ще й райони довкола міст і Слов’янська та Святогірська в тому числі. Хочу зазначити, що за даними Міністерства оборони України, з початку бойових дій на Донбасі жертвами мін і снарядів стали тисячу вісімсот п'ятьдесят вісім чоловік. Загинули 482 людини, з них 21 дитина, а площа замінованих територій, які потребують очищення, становить близько 7 тис. кв. км, на якій зараз проживають 1,5 мільйони людей.

- Відомо, що закон вперше визначає статус тих, хто постраждав від цієї замінованої ситуації.

Це була моя принципова вимога і позиція, котру вдалось відстояти. Вперше визначений статус постраждалих осіб і порядок відшкодування заподіяної людям шкоди. Це означає, що постраждалими визнаються окремі особи або групи осіб, які зазнали фізичних і психологічних травм, фінансових втрат або законні права та інтереси яких були порушені використанням та/або наявністю вибухонебезпечних предметів або діями чи бездіяльністю відповідальних осіб, або члени сімей осіб, загиблих від вибухонебезпечних предметів. Це за текстом закону. Якщо простіше, то кожен, хто постраждав від цих предметів має право на компенсацію. І зверніть увагу – така компенсація гарантована постраждалим у випадку, якщо шкода насупила внаслідок бездіяльності посадових осіб. Тобто, тепер руками ніхто не розведе! Працювати будуть всі чиновники. Гарантую. Це моя тверда позиція. Справа чиновника – безпека людей. Жодних відмовок я не прийму. Я нікого з чиновників не лякаю, але повірте мені – всі будуть працювати.

- Про міни зрозуміло. Землю від мін очистимо, а що далі?

Це і є моя логіка – діяти потрібно системно і послідовно. Донецька область не тільки тимчасово втратила частину своєї землі. Агресор наніс набагато більший удар – знищив підприємства, які давали робочі місця. Сьогодні головна проблема – робочі місця. Як сьогодні вмовити бізнес (вітчизняний та іноземний) прийти до нас з інвестиціями. Мав десятки розмов з цього приводу. Навіть якщо вдається вмовити оцінити перспективи, то інвестор ставить питання доріг.

Продукцію потрібно вивозити, запчастини і витратні матеріали завозити. Ніхто не хоче робити цього по тим дорогам, які були. Всі пам’ятають які у нас були дороги? 170 кілометрів від Слов’янська до Харкова долали за 7-8 годин і брали з собою не одну запаску, а три. Не буду згадувати про те, що вибивав кошти на нові дороги раніше, скажу про 2019 рік. Мені вдалось відстояти власну пропозицію до бюджету про виділення більше мільярда гривень на дороги Донецької області. Ці кошти працюють і я теж це контролюю. Знаєте, я не дарма у попередньому питанні і тут говорю про свій власний контроль. Це не жарт. Кожна людина, яка не просто балакає, а реально щось робить завжди хоче бачити результат своєї роботи – збудовану хату, посаджений сад, зібраний врожай. Я такий же – я хочу і надалі бачити результати своєї праці, яку мені доручили люди. Тому, ще раз – контролював це і буду контролювати. Для себе і для людей. Будуть дороги – будуть робочі місця. У мене сумніву в цьому нема.

- Справді, сьогодні проблема безробіття чи не найголовніша. Слов’янськ, на превеликий жаль – не виключення.

Так, ви праві. Щодо Слов’янська. П’ять років тому у рамках Проекту міжнародної технічної допомоги «Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність», за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та з ініціативи Слов’янської громади була проведена величезна робота з розробки стратегічного плану економічного розвитку міста Слов’янськ. Була дуже детально вивчена структура економіки міста, структура населення, визначені перспективні напрямки роботи. Це справді наукова праця.

Так ось – висновки цієї роботи однозначні – розвиток міста як курорту і розвиток малого і середнього підприємництва. Це є науково доведений шлях майбутнього Слов’янська. Саме тому я прихильник передачі «Славкурорту» у комунальну власність громади. Хтось скаже, що це робиться для того, щоб задешево його приватизувати. Знаєте, якщо мені покажуть людину, яка готова за живі гроші його купити, я здивуюсь. Нема таких! Кому потрібна зруйнована власність зразка минулого століття? Хто купить розруху? Потрібно розуміти, що сьогодні Держава не може ефективно керувати власністю, а громада може.

Помиляються ті, хто наполягає на закріпленні нашого курорту у державній власності. Ті, хто це робить паразитують на пам’яті людей про часи СРСР. Через 10 років матимемо ті самі обшарпані санаторії і жодного відвідувача з грошима. Зараз головне – зберегти спеціалістів.  Завдання держави не утримувати «на плаву» санаторії, завдання держави – створити умови для того, щоб «Славкурорт» міг розвиватись і заробляти кошти на благо слов’янської громади, а у вигляді податків – на благо України.

Це умови податкові, інфраструктурні, кадрові. Над цим і працюю. Далі – сам по собі «Славкурорт» у найкращі часи давав робочі місця для 100-1200 людей. Це за штатом. Але не потрібно забувати тих, хто забезпечував його роботу – продукти, сервіс, прання білизни, ремонти, транспорт, розваги відпочиваючих і ще багато чого. Біля моєї громадської приймальні є дошка пошани видатних людей Слов’янська. Так ось, там є портрет всесвітньо відомої людини – Мстислава Ростроповича, який дав свій перший концерт на майданчику «Славкурорту». Я веду до того, що «Славкурорт» це двигун величезного механізму. І нам потрібно цей механізм відремонтувати і запустити. Далі, що робитимуть відвідувачі курорту поза лікуванням? Це величезна індустрія – заклади громадського харчування, культурна програма, сувеніри, подорожі нашим краєм. Все це – робочі місця і доходи слов’янців. Вважаю такий напрямок розвитку Слов’янська вірним і науково обґрунтованим. «Славкурорт» це остання перлина Словянської громади і ми повинні його зберегти. З допомогою держави наша громада може це зробити і зробить.

- Чому про це наукове дослідження не дуже відомо широкому загалу?

Занотовую собі і обов’язково зроблю короткий звіт із згаданого дослідження у одному з найближчих номерів газети. Це справді цікаво, люди повинні знати реальний стан справ. Не потрібно обманювати людей та будувати повітряні замки – потрібно знати правду і всім працювати стоячи ногами на реальному, а не на уявному грунті.

- Тобто ви за екологічний розвиток Слов’янська? Питаю, бо у нас робочі місця, як правило, асоціюються з великими заводами і високими трубами.

Сталий розвиток Слов’янська та регіону можливий лише за умови врахування його специфіки та унікальності. Справа в тому, що сучасне промислове виробництво не дасть тієї кількості робочих місць та зайнятості населення яке може дати курорт, туризм та екологічний розвиток. Сучасні промислові компанії прагнуть створити мінімум робочих місць за рахунок максимальної автоматизації та роботизації. Але коли справа торкається сервісу, ситуація докорінно змінюється – це максимум робочих місць і збереження довкілля.

- Позиція зрозуміла. Скажіть, а що ви особисто робите для розвитку ось цього малого підприємництва у місті?

Я противник хаотичної роботи. Все повинно мати причини та наслідки. Давайте подивимось, що у нас є. У нас є чудове місто, затишне і комфортне, яке стає кращим. У нас є чудові люди. У нас є слава курорту, у нас є поклади унікальної глини, у нас є керамічне виробництво. Все це факти, які не потребують доказів. У місті Косів Івано-Франківської області є навчальний заклад, який більше 60 років готує майстрів художніх промислів. Різьблення по дереву, чеканка, інкрустація і … кераміка. Але такої глини, як у нас – нема. Ініціював спільний форум з тими, хто надає керамічним виробам завершеного вигляду. Керамічний кластер може і буде розвиватись завдяки таким ентузіастам як Андрій Міщенко, та майстриня з Косіва, науковець Марія Гринюк. Такі проекти дають розвиток ініціативі людей почати свою власну маленьку справу. Але є ще одне, чи не найголовніше – це об’єднує не тільки керамістів. Це об’єднує Україну. Схід і Захід можуть бути разом. Не потрібно ділити людей за будь-якою ознакою, потрібно об’єднувати на основі того, що важливо для всіх – робочі місця, культура, мистецтво, добробут, освіта, повага і шана старшим, любов до своєї землі.

- Олег Анатолійович, екологічна тематика не популярна серед політиків. Немає миттєвого результату. А у ваших діях саме екологія є пріоритетом. Це така стратегія?

Так, це стратегія, це те, що для прийдешніх поколінь. Про екологію і захист довкілля я можу розповідати багато, але я хочу звернути вашу увагу на те, що дбайливе ставлення до довкілля потребує грошей. Без них нічого не буде, бо це фільтри для питної води, фільтри для труб підприємств, системне поводження з твердими відходами, утилізація шкідливої побутової хімії і ще багато всього. Отож я домігся того, щоб 25% всіх коштів, які сплачуються у вигляді екологічного податку залишались у місцевих бюджетах. Ми говоримо про сотні мільйонів гривень у розпорядженні місцевих громад саме на покращення екологічної ситуації. У цьому році буду працювати тим, щоби екологічні кошти були спрямовані на розв’язання реальних екологічних проблем Донбасу з особливою увагою до наслідків військових дій для довкілля. Разом з Всеукраїнською екологічною лігою, науковцями НАН України підготував і вніс на розгляд Верховної Ради законопроект про «Національну стратегію сталого розвитку України до 2030 року.

Не забуваємо і про екологічне виховання молоді. Разом  з департаментом екології та природних ресурсів Донецької військово-цивільної облдержадміністрації третій рік поспіль реалізуємо освітньо-виховний захід «Екологічними стежками рідної України»... Цього року в рамках заходу здійснено 15 еколого-дослідницьких подорожей, у яких брали участь більше 2000 дітей і вчителів з міст, районів, ОТГ Донецької області. Метою цього заходу є пропаганда охорони навколишнього середовища, розвиток в учнівської та студентської молоді екологічної свідомості, патріотизму, любові до рідного краю, поваги до народних звичаїв, традицій і культурних цінностей.

Далі, ми чи не єдина країна Європи де у миючих засобах масово використовуються фосфати. Справа в тому, що речовини цієї групи дуже складно відфільтрувати перед тим, як вони потрапляють у землю. Отож ініціював у Верховній раді законопроект про обмеження фосфатів у побутовій хімії. Алергія, знижений імунітет, проблеми безпліддя - однієї з причин цих захворювань є фосфати, хлор і цеоліти, які входять до складу миючих засобів та пральних порошків. Але найбільш негативний вплив на людський організм надають саме фосфати. На їх основі виготовляються 95% миючих засобів, якими щодня користуються українці. Крім того, фосфати несуть велику загрозу для навколишнього середовища.

- Ви згадали про екологічну освіту молоді. Це звичайно добре, щоб діти зберегли те, що нас оточує і дбайливо ставились до довкілля. А що до культури та освіти молоді?

Знаєте, мені вас шкода, доведеться скорочувати матеріал, щось викреслювати і прибирати. Жартую. Якщо серйозно, то перераховувати все займе багато часу і сторінок газети. Давайте про системний підхід. Хто може виховати у молоді почуття нашого рідного краю, традицій, шану до нашої древньої культури. Це люди старшого віку. Як один із прикладів – опікуюсь долею фольклорного ансамблю «Слов’яночка». Це справжні ентузіасти своєї справи. Колективу вже 40 років! Він трошки молодший за мене самого і старший за моїх дітей. Але цей колектив настільки молодий душею і своєю завзятістю, що це заслуговує на глибоку повагу. Виступи «Слов'яночки» ніколи не носили комерційного характеру. Кращою нагородою для артистів були запалені очі вдячних слухачів. І цих очей тисячі.

Про талановиту молодь - щоб досягти поставленої мети, треба багато й наполегливо працювати. Про це я казав на початку вересня на зустрічі зі студентами Донбаського державного педагогічного університету. Саме там я познайомився з Олександром Кузнецовим, першокурсником із Слов’янська, який здав ЗНО на 200 балів. За старання в навчанні я заохотив хлопця іменною стипендією в 5 000 грн. Вона зберігатиметься за ним доти, поки він буде залишатися відмінником. Нещодавно, разом з новорічними привітаннями Олександр повідомив, що він склав свою першу сесію в ДГПУ на «відмінно» та додав фото своєї залікової книжки. Щиро радію за хлопця, який не припиняє працювати, розвиваючі свій щедрий талант. Дуже приємно, що Олександр виконав обіцянку гарно вчитися. Звичайно, я теж дотримаюсь свого слова і він отримає стипендію на наступний семестр.

Ось такі два, здавалося б полярні факти, але насправді вони пов’язані майбутнім України і Донбасу. Таких справ багато і вони, без сумніву, будуть продовжені.

 

- Олеже Анатолійовичу, коли Ви говорите про кошти, я так розумію, ви маєте на увазі і власні кошти, і кошти державного бюджету? Багато хто не голосував за бюджет-2019.

- Так, не голосували,  наприклад, «Опозиційний блок». Розумієте, гроші - це кров держави. Тут нюансів нема. Якщо людину позбавити крові, що буде? У мене складається враження, що у нас багато так званих політиків у опозиції до власного народу. Цинізм ситуації полягає у тому, що вони виправдовують відсутність власної роботи начебто незгодою з бюджетом. Для таких популістів у мене одна відповідь – працюйте і будьте реалістами!

Дуже легко внести законопроект про виділення кожному громадянину 100 000 гривень. Один з кандидатів у Президенти обіцяє кожному українцю кілограм свинини. Всі чудово розуміють, що це неможливо – ні практично, ні теоретично. А потім ці обіцяльники виходять до людей і кажуть, що внесли пропозицію підвищити пенсії вдесятеро і знизити тарифи вп’ятеро, поправка не пройшла – злочинна влада. Як на мене, то це свідомий обман людей. Скажу відверто: мені вдалось не все, але те, що зробив – це реальність, а не просто порожні обіцянки. Що саме? По порядку:

«Медична субвенція» - 191 000 000 грн. Відновлення субвенцій з держбюджету на надання пільг та житлових субсидій населенню, а також на погашення різниці між фактичною вартістю комунальних послуг і діючими тарифами. Остання - в сумі 1 000 000 грн.

Було непросто, але отримали 1 600 000 грн на фінансування програми довгострокового житлового кредитування молоді, учасників АТО і ВПО.

На соціально-економічний розвиток територій та інфраструктури вже затверджені сумарно 9,5 млрд грн. Це означає, що в 2019 році будуть відремонтовані дороги: державного значення М-03 Київ – Харків - Довжанський - 350,0 млн грн, Т-05-14 Добропілля - Лиман і Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, що йдуть в обхід тимчасово окупованих територій - 1,46 млрд грн, а також дороги та під'їзди до КПВВ - 507,8 млн грн.

700 000 000 грн на відновлення мережі автодоріг та потреби дорожнього господарства в містах і районах Донецької області: Краматорську - 250,0 млн грн, Слов'янську і Торецьку - по 100,0 млн грн, Миколаївці Слов'янського району - 35,0 млн грн, Волноваському району - 85,0 млн грн, Слов'янському та Олександрівському районам - по 35,0 млн грн, Мангушському і Нікольському районам - по 30,0 млн грн.

І можна ще продовжити, але, знаєте, я ці цифри вночі згадаю, бо боровся за кожну з них. Так, домовлявся з усіма. Я з ким хочете домовлюсь в інтересах людей Донбасу. Домовлюсь і зроблю, а не скиглитиму, що «поправка не пройшла».

- Олеже Анатолійовичу, давайте відійдемо від теми розмови і подивимось глибше. Ви справді багато робите і ще більше плануєте. Скажіть, у Вас немає сумніву щодо майбутнього Донбасу?

У мене сумніву щодо майбутнього Донбасу немає. Жодного! Донбас - це Україна, і розвиток цієї території можливий лише у складі України – демократичної, європейської держави. Повернення назад не буде. Знаю, що люди старшого віку згадують той радянський Донбас із ностальгією, але час іде і покоління змінюються. Я завжди з повагою ставлюсь до людей, особливо до тих, хто своєю працею створив економіку Донбасу, хто його розбудовував. Я поважаю цих людей і вклоняюсь їх праці. Молоде покоління Донбасу та України теж працює, як працювали наші батьки, і, повірте, батькам не буде соромно за нашу роботу.

І ще про одне, можливо, дуже, як то кажуть, слизьке питання. Люди, які згадують справді героїчне минуле, дуже хочуть вірити обіцянкам про повернення цього минулого. Їм обіцяють знизити втричі, вдесятеро ціни на газ та тарифи, обіцяють повернення безкоштовної медицини, космічне підняття пенсій і ще багато чого. Я не засуджую тих, хто вірить у такі обіцянки, я засуджую тих, хто їх дає, наперед знаючи про нереальність виконання. Такі «політики», на жаль, є, і називається це популізмом. Дуже небезпечна річ, яка побудована на паразитуванні віри людей у краще майбутнє.

Давайте умовно візьмемо людину старшого віку, яка працювала на підприємстві чи шахті Донбасу, а може, викладачем чи лікарем років 30-40 тому. От я подумки і з шаною звертаюсь до такої людини. Скажіть, чому ви вірили, коли були молодими і віддавали всі сили роботі? Ви вірили роботі, а не порожнім словам. Саме по роботі оцінювали інших людей. Чи ставилися ви з повагою до тих, хто тільки балакає? Знаєте, я вже казав, але скажу ще раз: біля моєї громадської приймальні по вулиці Шевченка є Дошка пошани Слов’янська. Так от, ті люди, чиї портрети там, заслужили повагу своєю роботою по розбудові нашого міста, підприємств і всього Донбасу. Вони здобули повагу і шану своєю працею. Я орієнтуюсь на них.

Цікаво, що такі дошки пошани є у кожному місті і сільському клубі. Будете проходити - придивіться до цих портретів, почитайте короткі біографії цих людей. Усе це про реальну щоденну важку роботу. Саме ці люди є для мене авторитетами у житті. А те, що там написано, стало гаслом мого життя – здобути довіру людей своєю працею.

Я очолюю Донецьку обласну організацію політичної партії «Наш край». Саме цю, а не іншу партію, бо я не знаю іншої політичної сили, яка об’єднана реальною роботою і практичними ділами, а не виключно маханням транспарантами і палкими промовами на телеефірах. Знаєте, ми не ділимо людей у партії за будь-якою ознакою, ми гуртуємо людей на основі того, що турбує кожного – мир, побудова нового Донбасу, щоденне життя. Тому і конфліктів у нас нема, і тому на цій посаді у мене повна гармонія з самим собою і десятками тисяч наших партійців та однодумців. А стосовно критики, то скажу словами Черчилля: «Ти ніколи не пройдеш свій шлях до кінця, якщо будеш зупинятись, аби кинути камінь у кожну гавкаючу собаку».

Вдячний кожному земляку за наполегливу працю і бажаю всім тим, хто віддав свою молодість і сили Донбасу, довгих років життя. Я бажаю цим людям поваги. А тим, хто використовує мрії цих людей про краще життя і свідомо бреше і обіцяє з три короби, хочу сказати – стережіться. Це злочин совісті.

- Олеже Анатолійовичу, дякую Вам за чесну розмову. Такі бесіди потрібні, щоб люди знали, хто що робить, а хто видає балаканину за реальну роботу. Що наостанок?

І вам дякую за розуміння. Бажаю всім міцного здоров’я, успіхів, гармонії і любові, оптимізму і надії. Все буде добре, але тільки за однієї умови – спільної роботи на благо Донбасу. Підкреслюю – роботи. Дякую за розмову. Хай Бог береже!

 

Олег Поплавський

Comments are closed.