Соціальний захист гірників – це питання порятунку шахтарських селищ і містечок

Розгляд та прийняття Державного бюджету України на наступний рік знову підняв болюче питання прав та соціальних гарантій працівників гірничих підприємств.

В решті решт нам слід усвідомити, що мова йде навіть не про соціальний захист шахтарів, а про порятунок шахтарських селищ і містечок. Той, хто хоч трохи знайомий з життям шахтарів, підтвердить -  коли на копальні трапляються негаразди, родини гірників приречені на повільну загибель.

Чи можуть сьогодні шахтарі почуватися соціально захищеними? Та де там!

Минулого тижня я спілкувався з шахтарями державного підприємства «Селідоввугілля», яким держава заборгувала 267 млн. гривень зарплатні. Хтось розуміє розпач цих людей, які не мають змоги нагодувати своїх дітей?!

За чиєїсь примхи шахтарський колектив штучно розділений на тих, хто отримує зарплату з бюджету, і тих, хто чекає грошей від реалізації продукції. Звичайно, що така несправедливість викликає обурення та підштовхує шахтарів до радикальних дій.

Корінь проблеми в збитковості вугледобувних підприємств. Із  тридцяти трьох державних шахт, що діють поза зоною операції Об'єднаних сил, з прибутком працюють тільки чотири. Галузь потребує реформування, а шахти - серйозних інвестицій для проведення модернізації виробництва, яка дозволить знизити собівартість і підвищити безпеку праці.

Та що ми бачимо? У проекті Державного бюджету України на 2019 рік для Міністерства енергетики та вугільної промисловості не передбачено видатків  за бюджетною програмою державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості  вугільної продукції. За рахунок коштів цієї програми фінансувалися заходи з  оздоровлення вугледобувних підприємств і здійснювалася оплата праці та спожитої електроенергії.

Уряд об’єднав дві програми з  реформування державного сектору вугільної промисловості та підтримки вугледобувних підприємств в одну,  відповідно зменшивши видатки з 2,7 млрд гривень до 1,63 млрд гривень. Звісно, це не сприятиме забезпеченню видобутку високоякісної продукції вугільної промисловості  та, що найбільш важливо, не забезпечить розвиток самої галузі. Невиплати зарплати як зростали так і зростатимуть. Це можна назвати міною уповільнено дії, яка може вибухнути вже сьогодні.

Тому я надав свої пропозиції з відновлення дії програми державної підтримки вугледобувних підприємств з обсягом 1,4 млрд гривень на рівні поточного року.

На сьогодні для потреб галузі необхідно 4 млрд гривень. Ці кошти забезпечать виплату заборгованості з заробітної плати та погашення боргів гірничих підприємств.

Наразі в Україні налічується 68 ліквідованих гірничих підприємств, ще 24 копальні знаходяться у стадії ліквідації. Зрозуміло, шо ліквідація шахт веде до безробіття, й, відповідно, до втрати доходів сім’ями  шахтарів. В умовах втрати засобів до існування, загострюється питання соціальної захищеності шахтарів і їх сімей. До мене продовжують надходити листи з болючими питаннями, з якими стикаються шахтарі в реальному житті, і це не може бути проігнорованим.

Для врегулювання порушених питань я розробив законопроект щодо надання 50 % пільг з оплати житлово-комунальних послуг шахтарям та членам їх сімей (реєстр. № 8140 від 15.03.2018).

У разі його прийняття буде відновлено гідне ставлення до гірників, їх тяжкої праці, пов’язаної з постійними ризиками для життя й здоров’я. На сьогодні в умовах постійного зростання тарифів і цін та дорожнечу ліків і лікування, відшкодування з державного бюджету частини витрат на житлово-комунальні послуги буде значною допомогою та забезпечить соціальні гарантії працівників вугільної галузі.

Не можу залишити поза увагою й екологічну тематику, до якої маю безпосереднє відношення. Важливим кроком вперед повинен стати перехід України на засади сталого розвитку, основи якого передбачені проектом Закону про Стратегію сталого розвитку України до 2030 року (№ 9015).

Запобігання та усунення забруднення довкілля для забезпечення якісного життя й благополуччя населення, особливо в регіонах з надмірною концентрацією виробництва, є однією з основних цілей Стратегії сталого розвитку.

Саме тому нам потрібна модернізація вугільних підприємств і їх технічне переоснащення сучасним обладнанням, яке забезпечує зменшення забруднення навколишнього природного середовища. Але це не під силу бюджетам лише самих підприємств.

У рамках Стратегії третина коштів від сплати екологічного податку і рентної плати за використання природних ресурсів буде використовуватися на їх відновлення, а третина - на розв’язання соціальних проблем, закріплених у ст. 50 Конституції України, яка гарантує кожній людині право на безпечне для життя  і  здоров'я довкілля, та  на  відшкодування  шкоди, завданої  порушенням  цього  права.

 

Comments are closed.